* * *
Поставлять стовп...
Ні, не ганьби - любові.
В'язанку хмизу кинуть,
Трохи дров,
Із білосніжних голубів
Націдять крові,
Окроплять поміст,
Заспівають знов...
І я,
В прозорім мареві вечірнім,
Ступлю на хмиз,
Знайду свою зорю,
Загляну кожному у вічі,
Зітхну, можливо,
І - згорю...
29.12.1988
* * *
Обвуглені надії жовтим листом
Спадають долі й гинуть під ногами,
Терпка печаль калиновим намистом
Й невдалим жартом все блука між нами...
1989
* * *
І знову весну закружляє хуга,
Світанок полум'ям ударить в ніч.
Обвугленою казкою смертельна туга
Від перших променів втече наусебіч.
Весна розсиплеться небаченими чарами,
Та все блукатиме моїми снами,
А горе і печаль двома примарами
Полинуть далі в вирій журавлями.
18.01.1989
* * *
Я не скажу, що важко жить на світі,
Не буду плакатись подрузі у рукав.
Порву листи печальні і на вітрі
Відправлю їх в Країну Давніх Дав.
Нехай вони в вишневій заметілі
Блукають там, як я блукаю тут,
Минулих весен свідки посивілі.
Нарешті я позбавлюсь ваших пут.
Зітхну полегшено, немов збулася болю.
І може, тільки схлипну уві сні,
Коли вишнева гілочка весною
Ударить цвітом у вікно мені.
29.12.1988
* * *
Я встану ще до сонця сходу
І росяними стежками піду
Шукати щастя чисту воду,
Та лиш гірку печаль знайду.
І біля озера лісного
З русалками, сама в вінку,
Спіймаю князя молодого
І закручу в терпкім танку.
А коли місяць згасне й зір браслети
Розсипляться у дуба по плечу,
Я затягну свойого князя в очерети,
Віддам цілунок і залоскочу...
30.12.1988
* * *
Усе чудово, й я щаслива,
І світ навколо - мов весна,
Кохання, мрії, квітів злива
І друзів посмішка я сна.
Для мене - небо веселкове,
Лише мені - кришталь льодів,
І шовковіття березове,
І світле марево снігів.
Усе, здається, пре-чу-до-во!
Але чомусь, коли вікна
Прозора шибка вечорова
Зітхне, самітня і сумна,
Серпанок смутку і розлуки
Впаде на плечі, мов зола,
Обличчя заховають руки,
І заридають дзеркала...
29.12.1988
* * *
Цією стежкою в гаях дубових
І у мерзкій болотній сивій млі
Піду я геть від клопотів знайомих
Й дійду, можливо, до кінця Землі.
І там, згорнувши рупором долоні,
Я кину клич в незвідані вогні,
І прислухатимусь в солодких мрій полоні,
Але ніхто не відповість мені...
І відчай хвилею ударить в груди,
І розлетяться теплі хмари снів.
Коли я йшла в ніщо й нікуди,
Чому мене ніхто не зупинив?
30.12.1988
* * *
Вже відлетіли в вирій дикі гуси,
Вплела береза іній у косу,
Я йшла і озиралась - десь тут мусив
Мене чекати вічний сплеск часу.
Я йшла і озиралась... Тихо-тихо
Сочились краплі миті і віків.
Наусебіч втікало сонне лихо,
Ховалось в нетрях неізвіданних світів...
Та раптом хуги заржавілі леза
Украли мене у химери сну...
Закрижанілими слізьми рида береза,
А я надіялась, що втраплю у весну...
18.02.1989
КРИШТАЛЕВИЙ ЗАМОК
Я будувала замок кришталевий,
Підлога, стіни - все було зі скла.
І так втішалась думкою: "Нарешті
І я собі притулочок знайшла!"
А в замку тім - все казкою здавалось,
І аж не вірилось, що все оце - моє,
Щоранку з ясним сміхом прокидалась
І крала в кришталю лице твоє.
Ти завжди тут - ховали тінь в глибинність дзеркала,
Твій подих перехоплювали луни...
Якою ж я щасливою була,
Такого щастя більше вже не буде.
Бо налетіли звідкілясь вітри,
Вітри, настояні на приворотних винах,
Розбили замку кришталеві сни
І поховали мене у руїнах.
28.02.1989
